Вступ
Сьогодні починаю я Молитву
На труд великий. Хочу я відкрити
Сторінки посивілі і забуті,
Де правда із народу мого скута,
Я хочу із глибин віків підняти
Історію, що схована за грати,
Тисячолітню правду мого Роду,
Історію, Життя мого Народу.
Бо у гаях зозуленька кувала,
А в вишиванці Мудрість розквітала, Ми пронесли цю тайну перевеслом,
Пройшли крізь зими з нею і пройшли крізь весни,
Щоб знову Правда обрієм розквітла,
Як квітка рясту, зірочка привітна.
Я помолюсь і рушу в Путь далеку,
Яку писав мені крилом своїм Лелека.
Місто, де все починається
Там, де Син Слави пагорб омиває,
Гора первісна промені стрічає
І зберігає в собі таємницю,
Як Либідь із братами білолиця
Сюди прилинула, щоб заснувати Місто,
Молитву прочитала тут найчисту,
І заснували хлопці Мудрий Київ,
Який зростає стінами Софії
І Лаврою, Андріївським узвозом
Несе нас ладою і піднімає возом
Через роки, віки, тисячоліття,
Щоб промені ми бачили привітні,
Щоб жайворон злетів у Чисте Небо
І пісню заспівав дзвінку для тебе.
Молилася сестра на добру днину:
– Співай же річко ця, співай у Небо синє,
Зростайте у віках сини могутні,
Злітайте у Серцях зелені кручі,
Від вас піде мов пломенем-зорею
Велике Щастя для Землі. Ви разом з нею
Зростете зернами. Пройдуть тисячоліття
Й підніметься тут місто– Дуб столітній,
Великий Дуб, що вітами крислатий,
Розквітнуть вулиці і задзвенить Хрещатик
Як пісня, як струмочок, як дорога,
Від неї полетять в Життя розлогі
Струмочки і джерельця променисті
І зазвучить в віках тут хор найчистий
Людських Сердець, що полум'ям гарячим
Зведуть тут місто – Київ наш найкращий, -
Й заклала квітку з подихом найніжним,
Молитвою Лебідочка-Царівна.
Пісня у лісі
Звідки припливли сестра і брати,
Світла де вони цього набрали?
Із країв далеких прилетіли
Лебеді, поклали пір'я біле
У траву, що споришем зростала,
Чисті перед Сонечком постали,
Поклонились до землі смерекам,
Посміхнулись ластівкам й лелекам
І пішли збирать у ліс суниці,
Щоб спекти рум'яну паляницю.
Їм берізки пісню заспівали,
Їх дуби листочками вінчали,
Застелили трави їм доріжки,
Роси їм умили білі ніжки.
Назбирали хлопці ягід красних,
Дівчина сплела вінок із Щастя:
Пролісок вплела, підсніжник білий,
Листячко верби додала миле
Й заспівала пісеньку дзвінкую:
– Небу своє Серце подарую,
Проросту пшеницею у полі,
Поцілую верби і тополі,
Вишенькою ніжною розквітну,
Засміюся Сонечком привітним,
З Вітром обійму зелені гори,
Річкою проллюсь у Синє море,
Землю напою дощем-водою,
Піднімуся в Небо і з собою
Позову найкращі світлі чари,
Подарую Небу білі хмари,
Щоб пливли із Сонечком найкращі,
Дарували людям ніжне Щастя.
Заспівала пісню Лебідь-Лада,
Підхопили пісню віти радо,