Отголосок: от погибшего деда до умершего

Це перша прочитана мною книжка Лариси Денисенко. І не впевнена, що колись захочу прочитати інші її твори. Це було зовсім не те, чого я чекала від книжки, після прочитання анотації. Майже ані слова про Другу Світову й забагато нікому не цікавих міркувань збоченої німкені. Шкода витраченого часу. Нікому не раджу. Хоча це тільки моя думка. Кожному своє.До речі, ця книжка довгий час стояла у моєму віш-списку, то хай би стояла там і надалі. Довго не доходили до неї руки. Врешті дійшли… і таке розчарування.

Чесно кажучи, я чекала зовсім на інше. Читаючи анотацію, думала, що в книзі розповідатиметься про Другу світову війну, можливо навіть з точки зору німецьких солдат. А виявилось, що це книга про сексуально стурбовану німкеню, яка все ж таки, слава богу, наприкінці книги знаходить собі пару. Комусь, мабуть, і видасться нормальним, коли батько розповідає, що обрав собі матір лише за те, як вдало їй підійшов його статевий орган. Але я так не думаю. Неймовірним здалось і те, що збожеволівший німецький офіцер зміг дожити в психіатричних радянських закладах аж до розвалу Союзу. Адже навіть якщо він і був в східних німецьких лікарнях, все ж таки, я не думаю, що це реально. Загалом враження від книги дуже суперечливі. Дуже сподобались листи дідуся, листи до Марти. Але хотілось більше якихось історичних пошуків, розслідувань. Цього всього мені виявилось замало.

Денисенко. Я цю книгу чекала півроку. Мабудь дарма. Мало мені було Денисенко і забагато німців. Хотілось більше думок, ідей, розвитку чи деградації…Але заглом книга непогана. Є цікаві порівняння. Цікаві думки, але не більше.