Не так давно, майже в наш час, біля підніжжя гір Квебека серед кленових лісів і іскристих річок жила сім'я Бруч. Це були веселі зелені жаби. Кожного доброго ранку, коли сонце ласкаво обіймало землю тонкими променями, Жак Бруч вибирався з теплої жаб'ячої норки і ласував соковитими комариками. Був він добрим і сильним хижаком.
Жак розумів всю відповідальність священної ролі жаб, довіреної йому Творцем. Комарі боляче кусають людей, тому він трудився день і ніч, полюючи на болоті.
Все було добре у Жака, поки не трапилася одна біда. У великому веселому сімействі Бруч народився незвичайний пуголовок. Чорного кольору в блакитну цяточку. Всі інші жабенята були коричнево-зелені, все росли веселими і голосистими, а цей малюк хоча і створював враження спокійного жабеня, але насправді всередині вирувала сила ледве приборкана. Думали не один день батьки-жаби, як же назвати незвичайного малюка. Дивляться, а він постійно штовхає щось, туди-сюди.
"Назвемо його Іолант Бруч. Нехай сила малюка принесе нашій родині щось нове", – так подумали жаби.
Йшов рік за роком, виріс Іолант, оточений тихими водами рідного болота. Не всім подобався його сильний завзятий характер, тому що він частенько міг плечем штовхнути плече братика. А як відчути тепло братньої любові?
Шкурка у Іоланта Бруча була не така, як у його друзів. Вміла вона випускати отруйну рідину, щоб захистити його від чиєїсь нерозумної пащі. Тому часто був він один. Зариється в нірку на болоті, працює день за днем, ловить комариків, рятує світ від шкідників.
Засумував дядечко Жак Бруч. Хвилюється, сумує. Не знає, як допомогти племіннику.
Прискакав відвідати хворого Жака веселий стрибунець Дієго Клой, близький друг чорного жабеня. Він жив недалеко, у великій норі, на березі сусіднього болота. Коли він прихлопував лапками по камінчиках, відстукуючи мелодію за мелодією, то у всіх жителів його болота звучала в серцях музика любові. А який він був пристрасний танцюрист! Ідеальна жаба!
"Привіт Дієго, як почувається матуся Клой?"– запитав стомлений тугою добрий Жак.
"Здорова моя матінка, дякую. А ти чому такий втомлений?"– квакнув принишклий Дієго.
"Сумно мені. Не знаю, як допомогти Іоланту. Не такий він, як всі жаби. Не люблять його, бо він – не зелений, – відверто проквакав Жак. Як же бути? От би диво було якесь, щоб від чорноти мій Іолант позбувся, в наш чистий зелений або хоча б в коричневий колір перефарбувався?"
"Спасибі за пораду, Дієго, – стрепнувся закашлявся після застуди добрий дядечко Жак. Сходи, будь ласка, ти зі мною до цілительки Мамбе Нар, тому що слабкий я сам від туги, а йти до її нірці так далеко. Іолант Бруч зі мною не піде. Він весь у справах, закоханий у свою роботу, адже комарів зараз на болоті так багато, справ у нього повно по саме жаб'яче горло"."Так… – видихнув захеканий Дієго Клой. – А ти пішли його до Мамбе Нар. Вона добра нічна жаба-цілителька. Може бути, і дасть цілющі травички Іоланту, щоб випив і став, як ми." Прихопили мудрі жаби багато подарунків: смачної болотної травички і солодких особливим чином підсушених тушок комариків. Вони чули від інших жаб про те, яка дивовижна ласуна була ця цілителька Мамба Нар."Ква-тат-тат, тут-тут – ква," – проквакал Дієго Клой, тому що був найспритнішим барабанщиком серед жаб Квебека. І на любов, і на комарів! Ням-ням!Жила прозорлива жаба Мамба досить далеко, але сміливий і добрий Жак скакав так наполегливо, що його круглі очі почервоніли від зусиль, а туга трохи зменшилася. Дієго-барабанщик теж не відставав, улюблену пісеньку бадьоро квакав. Він сам придумав слова цієї пісеньки. І вона допомагала йому посміхатися: А ми скакали, а ми могли знайти Надію в тихому шепоті землі, Шепоті любові. А ми скакали, а ми знайшли того, хто світить щедро, як у темряві ліхтарі, У темряві ліхтарі. А ми скакали, ми співали знову Про те, що сили вистачить на все, і на любов.